Max Сер Річард Пето, видатний англійський статистик та епідеміолог з Оксфорду, усе своє життя присвятив вивченню раку. Завдяки його медичним відкриттям про зв’язок між курінням і раком, він був посвячений у лицарі. У 1977 році Пето представив статистичний парадокс, що демонструє невідповідність між очікуваними та фактичними рівнями захворюваності на рак у великих тварин.
Про це розповідає KURAZH
Дослідження показують, що рак, або злоякісна пухлина, виникає внаслідок мутацій нормальних клітин під час їх поділу. Оскільки тіла китів і слонів є величезними, їх клітини повинні ділитися частіше, і, за статистичними даними, ці тварини повинні помирати від раку ще до народження. Проте, слони і кити продовжують існувати, що стало відомим як Парадокс Пето.
Загадка еволюції великих тварин
На перший погляд, це явище виглядає дивно. Відомо, що великі породи собак хворіють на рак частіше, ніж дрібні, а серед людей чоловіки, через свою більшу масу, також частіше помирають від раку. Однак, якщо порівняти різні види тварин, то стає очевидною одна деталь: слони, незважаючи на значні розміри, хворіють на рак у 5 разів рідше, ніж люди, а кити насправді встигли мінімізувати ризики захворювання.
Здавалося б, це неможливо, адже організм, що має більшу масу, повинен мати вищу швидкість поділу клітин. Проте, базові механізми ремонту ДНК у ссавців можуть суттєво відрізнятися за ефективністю в різних видів. Чому ж тоді слони та кити настільки рідко хворіють на рак?
Еволюційні механізми захисту
Вчені вважають, що це явище можна пояснити еволюційними механізмами та особливостями розвитку пухлин у великих тварин. 600 мільйонів років тому, з появою багатоклітинності, тварини почали прагнути до збільшення розміру, що підвищувало ризик мутацій при поділі клітин. Прості організми, такі як губки або черв’яки, мають високу регенеративну здатність, в той час як ссавці не можуть повністю відновити свої тканини.
Проте, слони і кити виявилися винятками. Дослідження показали, що у слонів існує близько 20 копій гена TP53, що протидіє раку, тоді як у людей лише одна. Ця генетична особливість зменшує ризик захворювання у слонів приблизно в 5 разів. Аналогічно, вчені виявили, що у китів також є багато копій цього гена, що контролює процес поділу клітин.
«Стійкість до раку — це результат дії багатьох генів та біологічних процесів, а не лише одного гена».
Однак, спроби використати еволюційні механізми для боротьби з раком стикаються з новими викликами. Підвищення кількості копій антиракових генів може призвести до зниження фертильності. Наприклад, горбаті кити мають подібну тривалість життя до людей, але здатні народжувати менше дітей. Експерименти з мишами, які отримали додаткові копії антиракових генів, показали, що це може вплинути на швидкість старіння та репродуктивні можливості.
Отже, хоча наукові дослідження продовжують шукати нові рішення, відшукати способи обманути природу поки що не вдається. Проте, хто знає, можливо, в майбутньому вченим вдасться знайти способи подолати рак.
